LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Я тільки хотів сказати, що…

      – Прошу, прошу, не кажи мені, що ти хотів сказати, – перебила його місіс Соуерберрі. – Нащо зо мною радитись? Я порожнє місце. Я не хочу втручатись у твої таємниці. – Сказавши це, вона істерично засміялася, що віщувало негоду.

      – Але ж, голубонько, – пробелькотів містер Соуерберрі, – я, навпаки, хочу порадитися з вами.

      – Ні, ні, моїх порад не треба, – із серцем замахала руками місіс Соуерберрі, – радься з кимсь іншим, а не зо мною. – Тут вона залилася новим вибухом істеричного сміху, що не на жарт сполохав містера Соуерберрі. Це дуже розповсюджений і надзвичайно актуальний засіб у шлюбному бутті, бо він найкраще доводить до бажаної мети. В даному разі він примусив містера Соуерберрі благати як найбільшої ласки дозволу сказати те, що його дружині страшенно кортіло дізнатись.

      Витративши всього-на-всього сорок п’ять хвилин, щоб укоськати свою пані, трунар нарешті одержав цей дозвіл.

      – Нічого особливого, серденько, це стосується лише малого Олівера Твіста, – почав містер Соуерберрі, – як на вашу думку, хіба він не гарненький із себе, моє серденько?

      – Ще б пак, їсть як з немочі.

      – В його обличчі якийсь сумний, сумний вираз, голубко, – провадив містер Соуерберрі, – дуже цікавий вираз. З нього був би чудесний катафалник.

      Місіс Соуерберрі глянула остовпіло на чоловіка. Містер Соуерберрі це помітив і, не даючи часу шановній леді висловити своєї думки з цього приводу, хутко провадив:

      – Не звичайний катафалник для дорослих людей, ні, я маю на увазі дитячі похорони, моя рибонько. Запевняю, він справлятиме чудесне враження.

      Місіс Соуерберрі добре розумілася на фахових справах свого чоловіка, і ця ідея її глибоко вразила, але виявити це зараз значило б ущент підірвати власний авторитет, і тому вона лише дуже гостро запитала, чому така проста думка не з’явилася в нього раніше, а містер Соуерберрі зрозумів, звичайно, це як щасливу згоду на його пропозицію.

      Подружжя вирішило негайно посвятити Олівера у всі таємниці трунарського ремества й за першої ж нагоди відрядити його з господарем на практику.

      На цю нагоду не довелося довго чекати. Другого ранку, щойно поснідали, до майстерні увійшов містер Бембль і, спершись ціпком об прилавок, дістав з кишені свою шкуратяну записну книжку й витяг звідти якогось папірця.

      – Ага, – мовив трунар, – кинувши жвавий погляд на записку, – замовлення?

      – По-перше, на труну, а по-друге, на похорон на кошт парафії, – відповів містер Бембль, затягуючи ремінцем свою книжку, таку грубезну, як і він сам.

      – Бейтон, – прочитав трунар, переводячи свій погляд з папірця на містера Бембля. – Уперше чую це прізвище.

      Бембль похитав головою.

      – Уперті, уперті люди, містере Соуерберрі, і до того ще горді, сер.

      – Горді? – скривив губи містер Соуерберрі. – Ну, знаєте, це вже занадто!

      – Ох-ох! Це дуже сумно, але це так, містере Соуерберрі.

      – Так-так, – підтвердив трунар.

      – Уявіть

Скачать книгу