Скачать книгу

з цією звірюкою, Дзявкінсе! – крикнув ватажок. – Дивись, не зіпсуй товар. Здається мені, ми зможемо продати його дорожче за інших.

      – Руки геть від мене, нікчемний боягузе! – обурено пискнув Рипічип. – Ззаду нападати безчесно!

      – Ти ба! – здивувався работорговець (то чорнявий саме ним і був). – Він ще й розмовляти вміє! Бодай я буду клятий, якщо віддам його менше, ніж за двісті півмісяців! (Остраханський півмісяць, ходова монета цих країв, дорівнювала за тодішнім курсом приблизно третині англійського фунта стерлінга.)

      – То ось хто ти такий, – сказав Каспіан. – Работорговець і викрадач дітей… Що ж, можеш собою хизуватися, негіднику.

      – Добре, хай так, – перебив вожак. – Тільки не треба мене виховувати. Деякі речі треба сприймати простіше. Я це роблю не заради власної втіхи. Кожен заробляє на хліб, як може.

      – Куди ви нас збираєтеся везти? – запитала Люсі, відчуваючи, що слова даються їй через силу.

      – У Вузьку Гавань, куди ж іще! – вразився работорговець. – Завтра там базарний день.

      – А британський консул тут є? – запитав Юстас.

      – Чого-чого? – перепитав викрадач. Юстас почав пояснювати, хто такий консул, та работорговець незабаром позбавив його довгих та марних старань.

      – Годі базікати! – рявкнув він. – Із мишею, що говорить, нам, само собою, поталанило, але від цього розумника мене вже нудить! Гайда, хлопці!

      Люсі, Едмунда, Юстаса й Каспіана зв’язали однією мотузкою, не боляче, але досить-таки туго, й повели до берега. Рипічипа несли на руках. Він уже не кусався, бо йому пригрозили надягнути намордника, проте говорив без упину. Він обкладав головного работорговця такими добірними прокльонами й лайкою, що Люсі дивом дивувалася, як тому досі вдалося зберегти витримку. Та вожака це, здавалося, лише потішало. Коли Рипічип замовкав, аби набрати побільше повітря, торговець лише примовляв: «Нумо, мишенятку!», «Ач дає! Так і здається, що сам кумекає, про що пищить!», «І хто з вас так його надресирував?» Усе це вкрай розлютило Рипічипа, і він вирішив заразом виплеснути все, що в нього накипіло на серці. Та накипіло так багато, що він мало не подавився словами й, знесилений, принишк.

      Вони спустилися на берег, звідки було видно Дорн. Тут стояло кілька будиночків, до вбитого в пісок кілочка було прив’язано довгого човна, а трохи подалі качався на хвилях брудний та обтріпаний вітрильник.

      – Так от, малеча, – сказав работорговець. – Лізьте мерщій у човен, та щоб мені без шуму, а то погано буде!

      У цей час із одного з будиночків, що на вигляд був схожим на таверну, заявився височенний бородань і сказав:

      – У тебе, я бачу, Гавкінсе, новий товар?

      Работорговець, якого саме так звали, низько вклонився і розплився в улесливій посмішці:

      – Й до того ж добірний, ваша ясновельможносте.

      – Скільки ти хочеш за цього хлопчиська? – спитав бородань, ткнувши пальцем на Каспіана.

      – О, – заметушився Гавкінс, – я не сумнівався, що ви, ваша ясновельможносте,

Скачать книгу