Сонячний Птах - Уилбур Смит

Скачать книгу

сказав я йому. – Не мороч мені голову красивими словами ти, сучий сину. Ти хочеш спалити мою батьківщину й залити її кров’ю. Ти хочеш сплюндрувати все, що священне й дороге для мене. Це моя країна, і я люблю її, попри притаманні їй вади. Ти мій ворог. Між нами немає жодного зв’язку, крім того, який підтримується ножем.

      Ми знову довго дивились один на одного, потім він кивнув головою.

      – Гаразд, спілкуватимемося за допомогою ножа, – погодився він і відвернувся від мене.

      «Дакота» летіла на північ нікуди не відвертаючи, й мої рани почали боліти. Я заплющив очі й намагався опанувати тривалі запаморочливі напади болю, які підіймалися від нутрощів і вибухали у мене в голові.

      Реактивний «міраж» з’явився зі сходу, ковзнув сріблястим спалахом світла по носу нашого літака, й, хоч він проминав нас із неймовірною швидкістю, я встиг помітити знаки повітряних сил і пілота, що дивився на нас. Літак пролетів, але відразу затріщало радіо.

      – ZA-CEE. Це винищувач повітряних сил «Ред-страйкер два». Ви мене чуєте?

      Я виглянув в ілюмінатор над своєю головою й побачив «міраж», що виблискував у сонячному світлі високо над нами. Тимоті прибіг і сів біля мене. Він з хвилину дивився на нього. Атмосфера в нашому літаку була мовчазна й напружена. Тимоті не міг відповідати, своїм акцентом-банту він нікого не обдурить.

      Винищувач знову просвистів перед нами. Озброєний бандит причаївся за кріслом Роджера, щоб пілот його не побачив.

      – ZA-CEE. – Пілот винищувача знову повторив виклик.

      Тимоті легенько спітнів, його обличчя стало синьо-сірим від напруги та через поранення. Він обернувся й помахом руки підкликав двох своїх людей.

      – Приведіть його, – показав він на білого інженера.

      Вони затягли його до радіорубки й поставили переді мною. Обличчя в нього було бліде й блищало від поту, рот заткнутий кляпом, його очі зустрілися з моїми в жалібному благанні. Хтось став позад нього й відхилив йому голову назад – на горлі інженера так натягнулася бліда шкіра, що стало видно, як пульсують сині артерії, потім закинув руку навколо нещасного й притулив блискуче лезо двогострого ножа йому до горла.

      – Я серйозно, докторе, – запевнив Тимоті, розв’язавши мені руки і вклавши у руку мікрофон. – Переконайте їх, що тут усе гаразд, на борту лише двоє людей і ви летите до Місячного міста одним зі своїх звичайних рейсів.

      Він поклав руку на вимикач мікрофона, готовий вимкнути його в будь-яку секунду.

      Нажаханий інженер стогнав під кляпом, лезо ножа притискалося до шкіри його горла. Вони підштовхнули його до мене впритул, щоб я добре бачив його обличчя.

      – Винищувачу «Страйкер два» військово-повітряних сил ви пролітаєте повз ZA-CEE, – прохрипів я в мікрофон, зачаровано втупившись у нажахане обличчя інженера.

      – Повідомте, куди прямуєте і скільки маєте людей на борту.

      – Я доктор Кейзин, працівник фірми Стервесанта, Африка, лечу одним зі своїх звичайних рейсів…

      Говорячи,

Скачать книгу